?

Log in

No account? Create an account

Previous 10

Nov. 12th, 2011

angel

(no subject)

Dear diary...

За вікном - загублена десь посередині замурзаного Листопада осіння ніч. Ще зовсім трошки, і заспане сонце розфарбує у бліду блакить обрій. Я сиджу під стелею, на горищі, обладнаному під технічний рай, стукаю по клавішах і слухаю, як внизу спить чоловік. На сусідньому кріслі миється наш здоровецький п'ятимісячний котисько Ромео. У мене сьогодні день народження.
А я думаю... Про те, який важкий у мене характер. Про те, що зовсім не вмію казати найголовніших слів найдорожчим людям. І у магазині, коли глянувши на нього, я раптом відчуваю, що мене "пробило" і що ці самі важливі слова уже топчуться просто по кінчику язика, замість того, щоб просто сказати, я знічено втикую морду у якісь полиці із сардельками і бубню кудись за плече, так що йому ледь чутно : "...Ну ти ж знаєш, шо я тебе ...люблю дуже, і таке інше, хоча не часто тобі кажу...бла бла бла..., Amore mio". Через пів-хвилини шоку його посмішка перетворюється на приклад шаленого "від вуха до вуха", і потім десь аж опівночі він усміхається очима і каже: "А ти мені таке сьогодні гарне сказала..." А мені соромно "за мить слабкості". Яка дурня. Невже не можна казати частіше. Добре, хоч він знає, що це було сказано до нього, а не отим гарненьким кружальцям салямі на другій полиці згори.
Гординя - це смертний гріх. Він обходиться людям, напевне, найдорожче.

" - Демон...
- Что?
- Мне было хорошо с тобой...
Я приподнимаюсь на локте. Вокруг его зрачков плавает умиротворенная тьма.
- Ты что, куда-то собираешься?
- Нет, но... Завтра я могу упасть с крыши. Или меня грузовик собьет. И я могу даже не успеть пожалеть, что не сказал тебе это. " (с)

Oct. 4th, 2010

KILL'EM ALL!!!

(no subject)

" Вітаю...- Здоров - Як справи? - Нормально, тільки ледве жива - Шо так сумно? - Тахх, збилося все в одну купу...буває, тижнями в жизні розслабуха, а часом - повний цейтнот: перевірте свою витривалість і впевніться, шо ви таки більше ніж верблюд, ви вєнєц творєнія - чєлавєк и всьо можете...- Мда...- Таки мда..- Як сессія? - Нормально...Пережовую... - Ти в курсі, у тебе розвоєння, а то й розтроєння особистості? Діссоциатівноє расстройство лічьносьті. - ? ... - Ну, одна пише, двоє розмовляють. І все б добре, якби це було троє людей, але це все - ти одна. - По хєр..нехай буде расстройство...Краще мати диссоціацію, ніж бути психопатом, як наш новий викладач із нейролігвістичного програмування і маніпулятивних технологій. - А, той ненормальний, який вважає, шо всі українські чоловіки латентні гомосексуалісти, а всі баби - фаллічєскіє женщіни? - Ага, отой самий. А ще він думає, шо їжею можна маніпулювати людиною на підсвідомому рівні, тому їсти смажену картоплю НЄ-НЄ (вона визиває торможеніє), а із шкварками - то взагалі торба! Бєрєгітєсь сала і картохвєля (і прочіх делікатесів української кухні) - Бо це все МАНІПУЛЯТИВНІ технології. -Піпец! - Не те слово...ДІагноз...Страшенно запущена болєзьнь...Зате на парах весело, якшо у нього не трапляється приступ психозу. Таке от.

ПС Тільки шо помітила дизайн мого ЖЖ - слоніки...Як в тєму..саме такі слоніки останнім часом немилосердно товчуться у моїй бідній голові...мля

Sep. 8th, 2010

angel

(no subject)

Така фігня.

Чекаєш-чекаєш тепліні, а потім - БАХ - і природа показує тобі велику ДУЛЮ - знову скоро зима.

Скільки ж його було того тепла.

Я знов починаю у тридцять рядів намотувати на шию шарф, защібатися на всі гудзики і пити теплю бурду "три в одному" на робочому місці. Дуже хочеться сонця. І літнього розмаю кольорів. Не люблю осінніх палітр. Вони пригнічують і присипляють нудотною сірою глухістю.Вулицями сновигають утеплені людики: черевички, плащики, піджачки. "мерзни, мерзни, вовчий хвіст"

Товсті хмари сунуть небом, пхаючи поперед себе важкі бузкові черева. Їхня вогка ватна пошматованість вбирає в себе рештки живої блакиті. Дрімають вкриті бетонними кожухами висірені різноповерхові велетні. Осінній день. За осінніми вікнами - осінні пейзажі.

Sep. 6th, 2010

*CRY*

Я чекаю на тебе

У твого літака, из емблемою МАУ на смішному трикутному хвостику, великі-великі металеві крила. Кожного разу, чим вище ті крила підносять його велике біле черево у небо , тим важчим стає у грудях моє дурне закохане у тебе серце. Я ненавиджу аеропорти. Їх є за що любити - вони завжди стають для нас місцем зустрічі. Але для мого серця, після першого дня розлуки з тобою уже до смерті стомленого від неї, такого важкого-важкого, що мені часом здається, зараз воно прорве і проламає все всередині і впаде просто мені на ноги... для мого серця біль від прощання з тобою є випробуванням куди більшим ніж щастя знову бачити тебе - тому я ненавиджу аеропорти. Їхні табло із переліком рейсів, де ось-ось спалахне те жахливе check-in навпроти твого. Усіх тих гамірних людей, від яких доводиться ховати дві пари дивно контрастних осіннє-сумних і вогких очей. Ті виклики таксі і 40 хвилин до Борисполя, тримаючись за руки... Я рідко плачу, але зараз - хочеться... бо мені дуже тебе бракує.
Коли-небудь я скажу тобі, як сильно тебе люблю. Тільки вивчу твою мову ))
Ще трошки...До листопада..
Я чекаю на тебе.

Apr. 13th, 2010

*CRY*

(no subject)

Президенти не груші - просто так не падають.

Происки империализма на лицо.

ПС.Свічки вони ставили. Пі**раси тривершкові.

Apr. 7th, 2010

angel

Жизнєнна!

Вчора взнала (випадково), шо пиво і всілякі такі собі лонгери чи шейки пити на лавочках нашого вєчьна молодого міста більше Нєнє..боже збав, ніяк уже не можна.... трохи прифіГєла. Який разриф шаблонаф!!
Нє, ну я здорова тьотка, припустимо вже не п"ю просто на вулиці. Не формат.
Хоча згадати дитячі студентскі роки і посидіти в парку з друзями із чимось легким, погризти соломки чи снікерса, по доброму поржати з дивакуватих перехожих - ностальгічно улюблена справа.
Ну шо це за фігня.
"Нью Йорк горад - кантрастав" - Україна - вся повністю страна кантрастав, великих і потворних.

Як страшно жить.
Бідна маладьож.

Дюнка в шокє.

Apr. 2nd, 2010

angel

(no subject)

- Сльзи -
Лучшає развлічєніє - піти почитати власні Ентрізи річної давності
Госпадді))
Страхіттє яке...

Помітила, шо капєц, фраза "старію" зустрічається бог-зна скільки разів...
нада ета прікращать)))

А от круто те, шо, почитавши старі ентрі, виявила, шо у моєму житті змінилося і сталося багато речей))))

Жизь прєкрасна)))
angel

(no subject)

Ні фігово і нереально довго я чекала на цю весну.
Думаю,я старію ))). Коли зими стають подібними до вічного сну, значить до вас прийшла старість))). Напевне. Бо дітям взимку нехолодно і несумно. Вони товчуться у снігу зграями ведмежат, розфарбовують зимове мовчання своїм гамором, і взагалі, діти схожі на велику упаковку різноманітних фарб, де багато-багато відтінків.

Ото, весна є, а в голові як побічний ефект ще зима))).

Хоча....незважаючи на те,що сьогодні вже 2 квітня, я все ще не внюхала вЕсну...і не знаю коли...швидше би.


ПС Або Паска - то дуже дороге свято, або мені до рук не можна давати гроші - всеукраїнська великодня виставка коштувала мені біля 400 грн (дурна нагребла фарб для писанок і купила книжку). Жах)))

Dec. 26th, 2008

think different

(no subject)

І ДО РЕЧІ ))

З РІЗДВОМ )) Піпли)))
FUCH OFFFFF!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

(no subject)

тх.....звіздець...
Я нікаГда нє вєрнусь...я так думала...зря жИ...))))
Виявляється віршувати можна не лише власною мовою..гм..

Ты уснул...
свет янтарных твоих очей
до весенних капелей останется дивной сказкой,
Разрисует зима под покровом ночей
крыши спящих домов синей-синей и белой краской...

.....в тишине...в глубине холмов
бьется сердце как огненный айсберг,
сладких снов тебе, юный Львов,
светлых снов тебе, древний Лемберг...

Дюнка болЄн! Бобік Здох)))
Но Бобік по-своєму Щаслів))
Вчора у мами Бобіка було день Народження!
Бобік до 16 00 ще ні слухом ні духом не знав Що даруватиме -
у 16 30 Бобік як обшпарена курка вилетів із офісу бо його(її) АСЄНІЛА ГЄНІтАЛЬНАЯ мисль)))
Бобік купив мамі золотий кулончик з перлинкою!!!! Мама просто в ШОКЄ -- Бобік просто в ЕКСТАЗЄ!!

ПС Якогось дня свого життя Дюнка усвідомила, що подарунки, які вона комусь дарує, їй приносять задоволення у 100 разів більше, ніж ті, які дарують їй!
Дюнка маніакально любить мучить власну пам1ять, намагаючись пригадати розмови і погляди: "про шо ж це ми з ним/нею говорили, шо ж це вона/він отоді побачила/чив у вітрині, шо він/вона хотів/ла б мати..."
ППС До божевілля люблю дивитися на обличчя - здивовані, шоковані, ошелешені, радісні, усміхнені - чути слова "Т И ШО? /здуріла,божевільна, як ти взнала, це ДОРОГО/

Але придуркувата ідеалістка Дюнка /страшенно меркантильна і часом жадібна/ вважає, а то й свято вірить, що ОТЕ САМЕ, що вона бачить у інших очах, коли із блискучої обгортки виринає той подарунок, ЩЕ ДОРОЖЧЕ! )))

Вєчьна Ваша Дюнка!

ПППС Дюнка закинула "Ідеальний світ"! Тепер вона зрідка кришить на салат бридкучих монстрів у "Реквієм: Кривавий кошмар"! КРАВІСЧЯ В ТРІ РУЧЧЯ!! +_+

Previous 10